Том Тиквер
Том Тиквер (Tom Tykwer) – один з найвідоміших сучасних німецьких режисерів, здобув популярність завдяки шедевру "Біжи, Лоло, біжи". Він також композитор – пише музику до всіх своїх фільмів, а ще сценарист, продюсер, оператор.
Том Тиквер народився в 1965 році у Вуперталі в Німеччині. Незабутнє враження в дитинстві справив на Тома "Пітер Пен" – мабуть, перший фільм, який він бачив. Він каже, що юна фантазія творення чарівного паралельного світу залишається натхненням для нього дотепер. В "Пітері Пені" його зачарувало мрійливе, дитяче сприйняття прекрасного, і таке ж враження справив фільм "Диво в Мілані" Вітторіо Де Сіка. Інший вагомий кінематичний досвід Том отримав, переглядаючи "Кінг Конга" – дев'ятирічний Тиквер усвідомив, що кіно штучне, зроблене людиною. Ця стрічка започаткувла його захоплення фільмами жахів. Тиквер також згадує "Наречену Франкенштейна" Джеймса Вейлса і "Хеловін" Джона Карпентерса як інші ранні відкриття, що, до речі, відчувається в знятих ним згодом фільмах. З цього часу найбільшою його пристрастю стало кіно.
Самостійно оволодівши любительською камерою, Том вже в одинадцятирічному віці знімає свій перший фільм "Годзіла". З 14 років Тиквер працює в рідному кінотеатрі "Синема", де в його розпорядженні знаходяться ключі від всіх трьох кінозалів, і він серед ночі може знову і знову прокручувати на екрані свій улюблений фільм "Той, що біжить по лезу бритви" ("Blade Runner"). У цей період він стикається з фільмами різних часів і напрямків.
У 1984 рік Том закінчує школу з середніми оцінками 3,6 бала (з шести, де найкраща оцінка –1) Сам він говорить: "Якщо вдивитися в мої оцінки, то ще залишається якась надія, я думаю... ").
Після закінчення школи він проходить цивільну службу (для тих, хто не хоче проходити обов'язкову військову підготовку) у Франкфурті і переїздить до Берліна, де впродовж майже десяти років працює в кінотеатрі "Мовіменто" укладачем програм для показу. Всі спроби поступити в майже всі кіношколи Європи закінчуються провалом. Тиквер пробує різні професії – асистента з виробництва, радника сценариста, помічника режисера, поступово здобуває репутацію кіно-аса. Саме в кінотеатрі "Мовіменто" і зустрічаються майбутні засновники об'єднання "X-Filme Creative Pool". Трохи пізніше Тиквер робить ще один крок вперед і знімає біографічні нариси про таких режисерів, як Кроненберг, Вендерс, Грінвей і Каурісмяки. На особливому рахунку у Тиквера данський режисер Ларс фон Трієр, чия картина "Розтинаючи хвилі" ("Breaking the Waves") справляє на нього незабутнє враження.
У 1991 році Том Тиквер випускає свій перший професійний короткометражний фільм "Because", ранній нарис для фільму "Біжи, Лоло, біжи", в якому хронологія подій також поставлена з ніг на голову. Стрічка отримує премію на кінофестивалі в місті Хоф (Німеччина).
У 1993 році виходить режисерський дебют Тиквера "Смертельна Марія" ("Die toedliche Maria"), в якому відчувається давнє захоплення психологічними трилерами. Музику до цього фільму Тиквер пише сам, бо через фінансові обмеження не може собі дозволити взяти композитора. Перший досвід написання музики приводить його до "великого відкриття, що процес творення музики фактично починається з написання сценарію, і що з пошуком мови фільму знаходиться відповідна мелодія і гармонія". З тих пір Том Тиквер буде писати музику до всіх своїх фільмів.
В 1994 році Том Тиквер, Штефан Арндт, Вольфганг Бекер і Дані Леві створюють кінокомпанію "X-Filme Creative Pool", що згодом стала символом якісного іноваційного кіно.
У 1996 році Тиквер виступає співавтором сценарію до фільму Вольфганга Бекера "Життя - це все, що у тебе є" ("Das Leben ist eine Baustelle").
30 жовтня 1997 року на екрани виходить друга режисерська робота Тиквера "В зимівлі" ("Winterschlaefer"), де вже відчутні гіпнотичні якості його майбутніх стрічок. Фільм викликав ейфорію у критиків і цікавість у німецьких інтелектуалів, але не отримав ніякого касового збору.
Третій і на даний момент найвдаліший фільм Тома Тиквера "Біжи, Лоло, біжи" ("Lola rennt") з'являється на екранах 20-го серпня 1998 року і вже в перший вікенд окуповує витрати на своє виробництво. Еклектично знятий у формі часово-просторової гри, фільм зображає три різні версії того, як припанкована Лола відчайдушно намагається дістати 100 000 марок для свого бойфренда-наркодилера за 20 хвилин, і показує, як найменша зміна викликає зовсім інші наслідки. Завдяки полум’яно-червоному волоссю Франки Потенте (яке викликало справжню моду в Німеччині), завдяки самовідданій енергії пошуків її героїні і музиці Тиквера фільм сприймається як стрімка захоплююча подорож. Фільм швидко завоював цілий світ, до Тиквера прийшло визнання в Голівуді, його стали вважати одним з найперспективніших режисерів.
Тиквер не дуже переймався тим всім шумом. В той час він починає працювати над наступною стрічкою, головну роль в якій знову дарує Франці Потенте, яка в той час стала його громадянською дружиною. 12 жовтня 2000 р. в Берліні відбулася прем'єра фільму "Принцеса і воїн" ("Der Krieger und die Kaiserin"). Тут не грають ніякі відомі актори, а зйомки відбуваються у Вуперталі – його рідному місті. Режисер, будучи фінансово незалежним, нарешті може розвинути тему, яка його завжди найбільше цікавила, а саме – як інтуїція любові може перебороти всі труднощі – як зовнішні перешкоди, так і внутрішні моральні травми. Повністю позбавлена сентиментальності, любов невіддільна від труднощів, які вона повинна подолати. На жаль, затьмарений славою "Лоли", фільм не був такий успішний, як попередній, але це, безумовно, найвіртуозніша і найнатхненніша романтична казка Тома Тиквера.
Наступна робота режисера – фільм "Рай" (Heaven, 2002) за медитативною драмою Кшиштофа Кєсльовського. Після знаменитої трилогії "Червоне", "Біле" і "Синє" Кєсльовські написав ще сценарії "Рай", "Пекло" і "Чистилище", вільну адаптацію трьох гімнів Данте Аліг’єрі з "Божественої комедії". "Рай" розповідає про морально травмовану жінку (Кейт Бланшет), помста якої набуває дивних форм. Тут Тиквер розвиває одну зі своїх улюблених тем про вину і прощення, і, зокрема, що двоє людей, які кохають один одного, можуть спасти один одного і таким чином стати одним цілим.
В цей період Тиквер підійшов до певної межі, коли здалося, що він вже творчо вичерпав себе, і це збіглося з особистою кризою. Він не був впевнений, що має робити далі.
Він в цей час отримав пропозицію від французької компанії, щоб зробити десятихвилинний фільм для проекту під назвою "Париж, я люблю тебе". Фільм мав бути про любов. Тиквер, проте, захотів зробити стрічку про кінець любові – на тему, присутню в його власному житті у той час, але зі щасливим кінцем. Фільм був знятий у серпні 2002 р. з Наталі Портман в головній ролі і вийшов досить успішним.
Тепер Том Тиквер був готовий приступити до найсоліднішого проекту в своїй кар’єрі – нетипового для себе кримінального трилера "Парфумер: Історія одного вбивці" за мотивами знаменитого макабричного роману Патріка Зюскінда "Парфумер". Прем'єра фільму відбулася у вересні 2006 року. 
